імені І.І.Мечникова, Одеса, Україна),
Кузнєцов В.О.
(Центр досліджень з історії освіти, науки і техніки
на півдні України імені В.І. Липського, Одеса, Україна)
Соціальна відповідальність вищої освіти в Україні
Представники ЮНЕСКО, європейських університетів у публікаціях останніх років висвітлюють проблеми розвитку університетської освіти як складової частини системи вищої освіти у ХХI столітті. Серед них:
- масовизація вищої освіти;
- інтернаціоналізація;
- фінансова криза університетів й шляхи виходу із неї;
- диверсифікація вищих навчальних закладів;
- проблеми якості вищої освіти;
- новітні технології навчання і проблема відкритості і конкурентоспроможності університетів;
- вирівнювання національних освітніх систем і роль університетів у цьому процесі;
- удосконалення управління;
- соціальна відповідальність університетів [3, 291-292 ].
Проблема соціальної відповідальності вищої освіти, на жаль, не стала предметом сучасних досліджень у галузі філософії і соціології освіти, а також історії та теорії педагогіки вищої школи. Ми не знайшли чітких монографічних визначень цієї категорії.
Під соціальною відповідальністю вищої освіти у цій роботі розуміємо відповідальність вищих навчальних закладів, зокрема, університетів як соціального інституту перед суспільством за результати і якість своєї професійної діяльності.
Мета даної роботи – дослідити деякі аспекти соціальної відповідальності вищих навчальних закладів, зокрема, університетів в Україні.
У середні віки в основу класичного університету були покладені такі цінності і принципи як свобода; автономія; освіта, заснована на християнському світогляді; повага до людської індивідуальності; національні цінності, соціальна і інтелектуальна елітарність. У подальшому розвитку ці риси стали характеристиками «ідеального університету», а сама модель класичного університету зазнала змін, виникли національні моделі університетів (наприклад, американська, англійська, французька та ін.). Найбільш розповсюдженою у світі стала гумбольдтовська модель університета, основною ознакою якої є поєднання дослідницької і навчальної діяльності. Аналіз проблеми соціальної відповідальності вищої освіти неможливий без вивчення чинників, які у найбільшій мірі вплинули на розвиток університетських моделей у ХХ і ХХI століттях. Найважливішими факторами змін у функціонуванні класичних університетів є глобалізація, інтернаціоналізація, масовизація вищої освіти, проблема фінансування університетів, використання нових технологій навчання. Якщо говорити про тенденції розвитку вищої освіти, які є викликами останнього часу і виявляються найбільш суперечливими з точки зору відповідності сучасних університетів принципам і цінностям ідеальної класичної моделі, то необхідно назвати прагматизацію вищої освіти, виникнення сервісної функції вищої освіти і ринку освітніх послуг, стихійну комерціалізацію освітніх і наукових процесів та ін. Крім зазначених тенденцій для України, як і для інших пострадянських країн, актуальною є проблема масової «університетизації» системи вищої освіти, збільшення кількості вищих навчальних закладів і, відповідно, кількості студентів, і, як наслідок, девальвації значущості як вищої освіти взагалі, так і університетського диплому, зокрема.
Дослідники історії і теорії вищої освіти аналізують нові моделі університетської освіти, зокрема, моделі «академічного університету», «інноваційного університету», «університетського регіонального комплексу», «дослідницького університету», які докладно розглянуті у монографії В.С.Савчука і М.В.Полякова [3]. В умовах загальносвітової кризи, зменшення обсягів державного фінансування, університети вимушені шукати інші шляхи стабілізації свого фінансового становища. Тому у кінці минулого століття у Європі почали виникати моделі «підприємницького» або «інноваційного» університету. «Інноваційний університет – це університет підприємницького типу, для якого основними видами діяльності є наукова і освітня діяльність на основі інноваційних технологій і принципів управління. Головними профільними ринками для вуза підприємницького типу є ринок освітніх послуг і продуктів, ринок праці і ринок наукомістких розробок і послуг»[4, 35]. Модель «академічного університету» передбачає інтеграцію фундаментальної науки і вищої освіти. Прикладом реалізації цієї ідеї важається дуже відомий у другій половині ХХ ст. Московський фізико-технічний інститут. Нова модель «дослідницького університету», Положення про який затверджено в Україні 17 лютого 2010 року, інтегрує в собі риси інноваційної і академічної моделей: «Дослідницький університет - національний вищий навчальний заклад, який має вагомі наукові здобутки, провадить дослідницьку та інноваційну діяльність, забезпечує інтеграцію освіти та науки з виробництвом, бере участь у реалізації міжнародних проектів і програм» [2]. Соціально справедлива ідея диференціації університетів за рівнем їх інноваційності і наукового потенціалу, особливо в умовах збільшення їх чисельності і масовизації вищої освіти, містить у собі небезпеку її девальвації, викликану високим рівнем корупції у державі. Свого часу за подібних умов в Україні відбулося певне обезцінення звання «національного університету».
До нових університетських моделей відноситься модель «корпоративного університету», що передбачає надання освіти перш за все персоналу певних фірм і корпорацій. Розвиток такої моделі вищої освіти має небезпеку недооцінки фундаментальних досліджень, гуманітарних наук, культурологічних програм класичних університетів. У країнах СНД запроваджується модель «регіонального університетського комплексу», яка дозволяє більш ефективно враховувати особливості, потреби і можливості певного регіону при формуванні його освітньої політики. У системі вищої освіти Франції така ідея реалізована у формі регіональних академій.
До нових моделей альтернативної освіти ХХI ст., яка не передбачає безпосереднього контакту викладача і студента, відноситься модель «відкритого університету». В Україні така ідея найбільш реалізована у формі заочної освіти, що поряд з багатьма соціальними перевагами отримання вищої освіти в умовах її масовизації і демократизації, містить багато проблем, пов’язаних з невисоким у більшості випадків рівнем якості фахової підготовки, девальвацією якості знань і освітнього процесу, корупцією, тощо. Альтернативна освіта розвивається у напрямку «дистанційної освіти» і «віртуальних університетів». В умовах українського освітнього простору розвиток цього напрямку освіти пердбачає вирішення цілої низки правових, економічних, інформаційно-технологічних проблем, що є обов’язковою умовою забезпечення не тільки можливості, але і якості вищої освіти, отриманої у такий спосіб.
Входження України у Болонський процес актуалізувало проблему створення, збереження і розвитку національних українських університетів. Сутність цієї проблеми у діалектиці процесів глобалізації і націоналізації вищої освіти в Україні. Ідея національного угніверситету базується на національно-культурному фундаменті його діяльності. Відомий дослідник у галузі вищої освіти Т. Хюсен зазначає, що «університет грає суттєву роль у виявленні і збереженні культурно-історичної самобутності»[5, 37].
Соціальна відповідальність вищих навчальних закладів пов’язана з тим, що саме у системі вищої освіти формується інтелектуальна еліта нації. Фахівці з вищою освітою є показником освіченості, цивілізованості країни, її професійного, наукового потенціалу і конкурентоспроможності. До сих пір невирішеною залишилась проблема, про яку ще 10 років тому писала Ліна Костенко: «Коли з гуркотом упала залізна завіса, виявилось, що по ту сторону завіси нас немає. Україну небагато знають, її все ще плутають з Росією, її проблеми для світу не актуальні, за нею тягнеться шлейф історичних упереджень, не спростованих нами й до сих пір» [1, 21 - 22]. На жаль, стрімкий процес девальвації значущості і якості вищої освіти в Україні привів до того, що випускники університетів не відповідають багатьом вимогам до фахівців з університетською освітою, сформованим ще за радянських часів. Соціально відповідальна вища освіта має забезпечити високий рівень реалізації не тільки традиційних – навчальної і дослідницької функцій, але і нових – інноваційної і підприємницької. В умовах аномічності українського суспільства особливу увагу треба надати виконанню культурологічної функції вищої освіти.
.
Список літератури
1. Костенко Л. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала. – К.: КМ Аcademia, 1999. – 32 с.
2. Положення про дослідницький університет: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 року. - № 163.
3. Поляков Н.В. Классический университет: от идей античности к идеям Болонского процесса/ Н.В.Поляков, В.С.Савчук. – Д.: Изд-во ДНУ, 2007. – 596 с.
4. Пузанков Д.В. Стратегия развития технического университета //Высшее образование сегодня . – 2002. - № 7 – 8. - С. 34 – 43.
Moodle-server (English)
Статьи
Клубы
Блоги
Универсальный каталог
Доска объявлений
Форумы
Вопросы и ответы
Фотогалерея
Пользователи
Регистрация
Архив материалов
Новости
Новости глобального характера
